Евфемізми й дисфемізми в контексті лінгвістичної прагматики

Анотація

У статті аналізуються явища евфемії та дисфемії на матеріалі текстів сучасних українських авторів, адже в їхніх творах помічаємо визначальні особливості, важ­ливі для нашого дослідження. Розгляд пʼятнадцяти романів дає змогу стверджувати, що евфемізація та дисфемізація є характерними явищами для українського худож­нього дискурсу. У межах статті виокремлено 287 евфемізмів і 219 дисфемізмів. Ев­фемізми й дисфемізми визначено як непрямі мовленнєві акти (згідно з класифіка­цією Дж. Серля) й досліджено в межах прагмалінгвістичного вчення. Цей підхід уможливлює комплексний аналіз явищ, адже часто спостерігається використання імплікатур як елементів прихованого, додаткового, невербалізованого значення, а також пресупозицій, які містять покликання на спільну, вже відому інформацію в повідомленні. Наголошено також на важливості розгляду номінацій з урахуванням прагматичних принципів спілкування, серед яких принцип кооперації Г. Грайса й принципи ввічливости Дж. Ліча, П. Браун і С. Левінсона (зокрема «теорія втрати чи збереження обличчя»). Виокремлено стратегії, застосовані авторами в дослідженні вторинних найменувань. Зокрема, для реалізації мовленнєвих евфемістичних актів використовують стратегії уникнення, асоціативного покликання, приховування, не­називання, описовости, а для дисфемістичних мовленнєвих актів характерні страте­гії асоціативного покликання, пейоративного порівняння, негативного маркування, дискредитації та зневаги. Евфемізація й дисфемізація дають змогу авторам реалізу­вати переслідувані інтенції, доповнюючи фрагменти повідомлень емоційно-експре­сивними компонентами, що урізноманітнюють стилістику тексту.