Евфемізми й дисфемізми в контексті лінгвістичної прагматики
DOI:
https://doi.org/10.33190/0027-2833-338-2024-5-004Ключові слова:
евфемізм, дисфемізм, лінгвістична прагматика, прагмалінгвістика, мовленнєвий акт, імплікатура, пресупозиціяАнотація
У статті аналізуються явища евфемії та дисфемії на матеріалі текстів сучасних українських авторів, адже в їхніх творах помічаємо визначальні особливості, важливі для нашого дослідження. Розгляд пʼятнадцяти романів дає змогу стверджувати, що евфемізація та дисфемізація є характерними явищами для українського художнього дискурсу. У межах статті виокремлено 287 евфемізмів і 219 дисфемізмів. Евфемізми й дисфемізми визначено як непрямі мовленнєві акти (згідно з класифікацією Дж. Серля) й досліджено в межах прагмалінгвістичного вчення. Цей підхід уможливлює комплексний аналіз явищ, адже часто спостерігається використання імплікатур як елементів прихованого, додаткового, невербалізованого значення, а також пресупозицій, які містять покликання на спільну, вже відому інформацію в повідомленні. Наголошено також на важливості розгляду номінацій з урахуванням прагматичних принципів спілкування, серед яких принцип кооперації Г. Грайса й принципи ввічливости Дж. Ліча, П. Браун і С. Левінсона (зокрема «теорія втрати чи збереження обличчя»). Виокремлено стратегії, застосовані авторами в дослідженні вторинних найменувань. Зокрема, для реалізації мовленнєвих евфемістичних актів використовують стратегії уникнення, асоціативного покликання, приховування, неназивання, описовости, а для дисфемістичних мовленнєвих актів характерні стратегії асоціативного покликання, пейоративного порівняння, негативного маркування, дискредитації та зневаги. Евфемізація й дисфемізація дають змогу авторам реалізувати переслідувані інтенції, доповнюючи фрагменти повідомлень емоційно-експресивними компонентами, що урізноманітнюють стилістику тексту.
Журнал індексується в міжнародних базах даних - 